Вільним небокраєм Буйний Вітер мандрував, Як вернув до Чортомлику, Сивий Дуб його спитав: "Чи то й справді перевівся Любий мій минулий цвіт, І онуків більш немає І не являться на Світ? Що ж, лети аж із листям моїм, Зазирни в наддніпрянські оселі, І повідай мої слова Невеселі... Полети, хоч із гіллям моїм До Десни, до Дністра і до Бугу, В горах та у лісах розвій Мою тугу..." "Не сумуйте, Діду, – Буйний враз відповідав, Ще живі онуки Ваші, Я ж до кожного літав! На Чумацькім, Слава Богу, Зорі яснії зійшли, Всі зібралися в дорогу, Лиш моліться, щоб дійшли... Спи, Старий, хоч на мить спочинь, Тобі ж гостей по ночі стрічати, Коней їхніх в Чортомлику Напувати... Спи Дідусь, листя бережи, Ти є цвітом Славетного роду, Не журись, завтра і тобі До Походу!"